«Яка виснажлива весна…» (Н.Три)

 Малюнок, створений другом гурту, художником-оздобником Павлом Мельником-Крисаченком.

Цитую Зеленого:

Н.Три з нагоди весни оприлюднили свій перший, за їхніми словами, провісник з нової платівки, який так і називається — Весна. Як це вже в н.триївців повелося, звуковий ряд супроводжує відповідний тематичний малюнок, намальований добрим другом гурту, художником-оздобником Павлом Мельником-Крисаченком: саме він створив супутнє зображення до спільної пісні зі Сашком Положинським Ми — Трава. Позаяк Н.Три розглядає свою співанку, як подарунок усім слухачам до весни, то нова річ викладена до вільного звантаження з іменки групи.

А завантажити можна тут:  http://ntry.com.ua/files/mp3/Vesna.mp3

Кажучи про пісню, думаю, і веснянка має право бути злегка сумною.

Яка виснажлива весна…

«Дні українського кіно» у Кельні (Німеччина)

 Постер звідси: koeln-susn.ning.com

Розклад Днів українського кіно у Фільм Хаузі Кельна (Koelner Filmhaus, Maybachstr 111):

20.03.

19:30 Відкриття Днів українського кіно за участю директора УКФ Андрія Халпахчі, Лариси Кадочникової
«Тіні забутих предків» 1964, 98 хв., реж. Сергій Параджанов.

Після показу фільму — у холі Дома кіно Кельна пройде урочисте прийняття на честь українского
кіно з брендом Nemiroff «Nemiroff представляє українськое кіно в
Кельні». Під час прийняття виступить співачка Мар'ьяна Садовська.

21.03.

19:00 "Два в одному" 2006, 124 хв, реж. Кіра Муратова
21:00 "Кастинг" 2008, 110 хв, реж. Олександр Шапіро

22.03

19:00 «Владика Андрій» 2008, 120 хв, реж. Олесь Янчук
21:00 Підбірка короткометражних українських фільмів 2006-2009 років

23.03

19:00 «Маленьке життя» 2008, 65 хв, реж. Олександр Жовна — після
фільму зустріч з режисером
21:00 «Сафо» 2007, 120 хв, реж. Роберт Кромбі

24.03

19:00 «Райські птахи» 2008, 95 хв, реж. Роман Балаян — після
фільму зустріч з режисером
21:00 «Тіні забутих предків» 1964, 98 хв., реж. Сергій Параджанов

Також 22 березня в "Форумі Льва Копелева" в Кельні о 15:30 відбудеться показ фільму «Живі» Сергія уковського і круглий стіл, присвячений трагедії Голодомору в Україні.

В круглому столі візьмуть участь: радник голови наглядової ради Міжнародного благодійного фонду "Україна 3000" Катерини Ющенко Андрій Мірошниченко, директор Української кінофундації Андрій Халпахчі, українські журналісти. Модерація — Профессор Герхард Симон (історик, знаний спеціалист з СРСР), переклад — Надя Симон, Ірина Ястреб (голова Українського дому, Дюсельдорф), Валерія Радзиховкі-Хан (керівниця Форуму Льва Копелева), Ярослав Баран (Голова відділу Посольства України в Бонні), Йоханес Бунк (Представник міста Кельн).

 

Постер УКФ

Повернути Одесі Святослава Ріхтера. До 20 березня — річниці з дня народження.

Святослав Рихтер со студентами (Киев, 1949). Фото сайту: www.sviatoslavrichter.ru

Повернути Одесі Святослава Ріхтера.

Як Одеса й Україна вшановує видатних музикантів, які народилися й формувалися в Україні? Чи буде мраморна скульптура піаніста зі світовим ім'ям Святослава Ріхтера стояти поруч з Оперним театром Одеси, чи побачать українці біографічний фільм про такого Ріхтера, про якого не розповідали радянські мистецтвознавці? Відповіді на ці питання у розмові з професором Одеської консерваторії і головою місії Давида Ойстраха та Святослава Ріхтера Юрієм Диким шукала Ольга Веснянка.

Геніальний музикант, тоді ще хлопець, Святослав Ріхтер, зіграв перший свій сольний концерт саме в Одесі, у 1934 році. Народився Светік, як його називали близькі, в 1915 році в Житомирі, в Одесі ж жив разом з батьками й, попри непрості часи, працював над своєю майстерністю — з 1916го по 1941 рік. Це митець і людина з драматичною долею, така ж доля нині супроводжує ім'я Ріхтера й нині. У цьому переконаний одесит Юрій Дикий:

«Біографія Святослава Ріхтера дуже складна, невідома. Бо це була радянська біографія музиканта… Це був мислитель грандіозного світового масштабу. Він напівнімець — напівросіянин… Батько був розстріляний у 41-му році. Мати покинула Одесу разом з німцями. І була зроблена біографія Сталіним, його однодумцями така, вишукана.»

Батько Святослава — Теофіла Ріхтера розстріляли НКВД, та реабілітував Хрущов, після прохання знаменитого сина. Нині на стіні кірхи в Одесі, де органістом був Теофіл Ріхтер, є меморіальна дошка Святославу Ріхтеру. І це чи не єдина згадка про легендарного Маестро в Одесі. Професор Дикий каже, разом з журналістом Юрієм Макаровим працюють над фільмом про Святослава Ріхтера, мають чимало невідомих раніше матеріалів про одеський період його життя:

«Це жива біографія Святослава Ріхтера, і вона пов`язана з Україною — це український митець, як і Давид Ойстрах. Бо мені мій колега, який зараз працює в Мадриді каже: «Ти розумієш, що у Європі їх називають українськими митцями, а Україна не вшановує їх ніяк».

Святослав Ріхтер. Фото: www.sviatoslavrichter.ru

Кошти на стрічку надав Гете-інститут у Києві, втім, Юрій Дикий розповідає, що найважливіші зйомки і у Німеччині, і у Москві, де фільмували видатних музикантів — Башмета, Берлінського, завершені, а фільм готовий лише на 90 відсотків. Змонтувати стрічку не можуть, нарікає професор. Він додає — звертався й до Мінкультури, але там лише обіцяли.

Голова Місії Давида Ойстраха і Святослава Ріхтера говорить, ще 2003го, коли був ювілей — 95 років з дня народження Ойстраха, активісти Місії пропопонували, щоби в Одесі зробили два пам'ятники видатним музикантам. Поруч з Оперним, з яким пов'язані імена Ріхтера і Ойстраха. Тим більш, каже Юрій Дикий, у Святослава Ріхтера є скульптура:

«Це дуже детективна історія, ми цю скульптуру шукали майже три роки з відомим журналістом Юрієм Макаровим. До нас звернувся її автор — це Михайло Цвєтков — відомий київський скульптор, який зробив цю скульптуру ще 1987-го року. Скульптура знайдена була під сараєм у місті Яготині, де ніколи не бував Ріхтер. І там вона 17ть років була під стріхою сараю.»

Фото з сайту: www.cultura.net.ua

За словами професора, й донині пам'ятник стоїть, як він каже, «у кущах в Яготині» і чиновницька бюрократія заважає перевезти скульптура Ріхтера до Одеси.

 Фото звідси: http://agritura.livejournal.com/18152.html

Дикий зауважує, Місія працює вже 5 років, її мета — щоби громадськість самотужки могла вирішувати багато культурних питань: питань національної спадщини, питань освіти, питань юридичного захисту працівників культури і мистецтва. А працювати є над чим:

«Одеса — це видатний музичний край. Він має дуже славетні імена — це імена і Ріхтера, і Ойстраха, і Гіггельса, І Костянтина Данкевича… Але такі імена світові, як Святослав Ріхтер, Еміль Гіггєльс, Давид Ойстрах — це імена, які не вшановувалися багато років.» — розповідає голова Місії.

Ольга Веснянка, Київ-Одеса.

Нина Дорлиак и Святослав Рихтер (ф-но). Москва, 1953 (live):

 

Опісля:

В Кельні, в кав'ярні до мене підійшов літній чоловік з дамою, спитав російською чи ми зі знайомою не зі Львова. Виявилося — музиканти, фортепіанний дует Леонід та Тетяна Щик, еміґрували ще з Союзу, зі Львова, їхали до Ізраїля, а залишились у Німеччині. Зайшла мова про Святослава Ріхтера, ці милі люди розповіли, що намагалися не пропускати його концертів у Німеччині, й завжди був аншлаг, а спогади — теплі. Найбільше Леонід пишався тим, що зміг під час одного з концертів записати гру С. Ріхтера, так би мовити, підпільно.

Стокгольм жжот.

З повідомлення DW від 16 березня 2009 року:

Сьогодні зелений острів Лонґголмен добровільно обирають ті, хто хоче, перебуваючи в шведській столиці спокійно переночувати. 102 камери, себто номери є в готелі «Лонґголмен», облаштовані скромно, але мають весь необхідний комфорт. 260 шведських крон, тобто 25 євро має заплатити той, хто ночуватиме в стандартній камері. Плюс — безкоштовна тюремна атмосфера. Більш люксовий варіант — двомісний номер за 80 євро. У ньому є комфорт, про який в'язні колись не могли й мріяти, каже Ола Німан:

«Понад 700 людей могли перебувати тут одночасно: крадії, проститутки, але й убивці та політичні в'язні. Останні ув'язненим тут був шведський письменник Ян Ґуіллоу — за розголошення державної таємниці».

Підойм о пів на шосту ранку, молитва, уроки з вивчення Біблії, а потім — важка робота на кар'єрі. Пожовклі фотографії, наручники, кайдани і сорочки в'язнів інформують і нині про жалюгідний побут у в'язниці на острові Лонґголмен. Найдовше у цій в'язниці перебував свого часу Пер Вільгельм Лундґрен, розповідає Ола Німан:

«Цей приязний дядечко з борідкою і в окулярах встановив сумний рекорд. Він сидів за крадіжку. Спробував утекти, вбив одного з охоронців. За це затримався на Лонґголмені на 50 років. А коли 1900 року його звільнили, він повернувся. Бо вже не уявляв собі життя на волі».

Ола Німан сподівається, що знову й знову відвідуватимуть Стокгольм і повертатимуться до готелю і його нинішні «підопічні». Адже Лонґголмен пропонує не лише проживання в недорогому, незвичному готелі, а ще й можливості для прогулянок по зеленому скелястому острову із затишними бухтами. А хто хоче більше — може через міст одразу потрапити до району Сьодермальм, де вирує сучасне життя.

Маю сказати, що мені як збоченці — тобто людині, яка жваво і мультидисциплінарно цікавиться диктатурами — перебування в такому готелі — навіть не мрія, а конкретні наміри -)

 

Двері до номеру готелю у Швеції

На фото, зроблене В. Федущаком: Ольга Веснянка у одній з колишніх камер Музею у Бауцені — колишньої тюрми Штазі.

У камері колишньої секретної тюрми Штазі (спецслужби в ГДР) у м. Бауцен, ФРН, 2008 р.

Тепер про недорогу ночівлю неподалік аерпорту у Стокгольмі, з повідомлення DW від 19 лютого 2009 р.:

Jumbohostel або «крилатий велетень» — так пестливо називає своє дітище підприємець Оскар Діес. Списаний кілька років тому 30-річний «Боїнг-747» він перетворив на бюджетний готель особливого ґатунку. Це не лише перший у світі хостел у літаку, але й один із найперших дешевих молодіжних готелів, відкритих поблизу аеропорту. Точніше — прямо на території летовища «Арланда», на одній із резервних стоянок для літаків. Зупинятися тут особливо зручно тим гостям Стокгольма, хто відлітає з міста дуже рано, коли з міста до аеропорту дістатися громадським транспортом складно. Незручний ранковий або вечірній час відльоту, як правило, пропонують бюджетні авіалінії.

 

Власник хостела Оскар Діес переконаний в успішності закладу: «У місті Уппсала у мене є готель і хостел, я вже давно подумував про розширення бізнесу. Аеропорт «Арланда» — дуже цікаве середовище для експериментування із різними формами і типами молодіжних готелів. Старий літак — це щось особливе. Крім того, в аеропорту практично немає можливостей економно переночувати. Це великий крок назустріч туристам», — хвалиться підприємець.

Хостел у Стокгольмі

Таки шведи рулять. Чи не в усих контекстах. Кіно, одяг, екологія, ґендер, нейтралітет, ставлення до України, Білорусі, РФ-), готелі і хостели…

 

Як я стала жінкою -)

 Ольга Веснянка у Кременчуці під час семінару проекту "КІНО-альтернатива" у лютому 2009 р.

Так от, одного чудового недавнього весняного дня надіслали мені знайомі з Кременчука замітку, яка вийшла у місцевому виданні. Вона є тут: http://www.telegraf.in.ua/

Цитую:

Кілька тижнів тому «ТелеграфЪ» повідомив про запуск амбітного проекту «КІНОальтернатива» у Кременчуці. Проект ініційований Європейським клубом Кременчуцького держаного політехнічного університету та міським Європейським клубом. Ідея велична — долучити молодь до європейських цінностей та привчити культурно дивитися кіно — з диспутами, а не з пивом.

Виконавці проекту вже і тренінги для молоді провели. На них навіть завітала київська гостя — журналіст та правозахисник Ольга Веснянка. Де тільки ця жінка не працює — вона і кореспондент «Німецької хвилі», і член правозахисної організації «Міжнародна амністія», і керівник київського медіа-кіноклубу «На сіновалі», і редактор сайту, який веде роз'яснювальну роботу з ксенофобами.
Саме пані Веснянка порадила кременчужанам не просто дивитися щонеділі альтернативне кіно, а «прив'язувати» перегляди до конкретних визначних дат. А як раз 1 березня — Міжнародний день боротьби з наркоманією та наркобізнесом.

Тож 4 березня, на щотижневому кіноперегляді учасники проекту (студенти кременчуцьких вишів) дивитимуться документальний ороткометражний фільм «Винсент. Хроники героинщика». А потім представник соціальних служб та спеціально запрошений нарколог у доступній формі пояснять глядачам, наскільки погане те, що вони побачили. Ми навіть сподіваємося, що глядачі самі зрозуміють, наскільки небезпечне те, що вони побачать.

Отак-от, отже я вже жінка. Не встигла я осмислити свій новий "титр", як подзвонили у двері. Виявилося, операція "Візит", що її МВС здіснює, щоби викликати довіру в народу-) Двійко високих курсантів. Уривок діалогу:

"Я: А чи можна трохи швидше, бо мені працювати треба?

 Він — іншому: Чуєш, підходь, жіночці працювати треба."

Цікаво що, ані зачіска в стилі "хвостик", вироблена з рудого волосся, ані короткі шорти і рожева майка з написом "Молодість" — не вплинули на курсантів так, щоби вони назвали мене дівчиною.

 

Я з племінницею в гостях у батьків в Запоріжжі у 2008 році

Київський медіа-кіноклуб 19 березня — захід в рамках Європейського тижня проти расизму.

«Афробенд» (Литва, 3-й приз, 2007, 11 хв., режисер: Андрюс Селюта).

Фільм розповідає про біженців з Африки, які створили музичний гурт під назвою «Афробенд». Вони нині єдині музиканти-африканці у Литві. Виступи групи мають успіх, втім музиканти зіштовхуються з чималими труднощами.

Кадр з фільму

«Святий вечір» (Польща, 3-й приз, 2007 , 10 хв., режисери: Моніка Дабровська, Міхал Янковскі).

Різдвяний вечір в колі родини — тяжке випробування для Єви. Спочатку — "ритуали", що набили оскому, а потім ще й ксенофобські заяви її брата. Єва вступає в полеміку, після чого демонстративно виходить з-за столу. Але на дворі Різдво, і всі прагнуть примирити.

«Презумпція невинуватости» (США, 1-й приз, 2007, 15 хв., режисер: Майкл Мазароф).

Рахім Елані живе американською мрією. У нього доглянутий будинок і гарна дружина, яка чекає на дитину. Але одного разу на порозі будинку з'являються співробітники міністерства нацбезпеки і погрожують зруйнувати це щастя. Рахім і його дружина вимушені доводити, що вони не ісламські терористи.

Щороку у зв'язку з Загальноєвропейським тижнем проти расизму (European-wide Action Week Against Racism), що проходить близько 21 березня, люди з усіх країн Європи висловлюють спільну підтримку розмаїттю, солідарності, рівноправності та толерантності. Минулоріч від Ісландії до Греції та від Португалії до Росії, відбулися заходи, що залучали країни до однієї спільної акції. Цього року знову, з 14-го по 22ге березня, різні неурядові організації з майже всіх країн Європи виступлять разом проти єдиної спільної загрози: расизму. В Україні громадські активісти, правозахисні організації, МВС організують низку заходів — лекцій, семінарів, кінопоказів в кількох містах України.

 Логотип кампанії

*Історичне значення дати — Розправа у Шарпевілі*

21 березня ГенАсамблея ООН проголосила «Міжнародним днем боротьби за ліквідацію расової дискримінації». Цей акт — реакція на брутальне вбивство 69ти мирних демонстрантів, які зібралися у південноафриканському селищі Шарпевіль та виступили проти режиму апартеїду. 21-го березня 1960-го року поліція розстріляла учасників мирної маніфестації, де тисячі людей виконували пісні свободи. Більшість жертв загинули, коли втікали, рятуючись від куль. Жодного з членів поліції у вбивстві не звинуватили.

Метою медіа-кіноклубу є популяризація демократичних і соціальних цінностей шляхом показу документальних фільмів та проведення публічних дискусій за участи громадсько-активних журналістів та запрошених експертів на важливі соціальні теми, підвищення журналістського інтересу до зазначених тем, наближення представників експертного середовища до медійників та привернення уваги громадськості до світового та українського документального кінематографу.

Фото Т. Михальнюка з заходу медіа-кіноклубу у 2008 р.

Медіа-кіноклуб збирається у Кнайп-клубі «Купідон» за адресою: вул. Пушкінська, 1-3/5.
Акредитація: Ольга Веснянка, vesna@prostirzmin.org, 8050 3346604

Вхід лише для акредитованих.

Головний редактор Financial Times у США відвідує Україну.

Які прогнози глобального виходу з фінансово-економічної кризи? Наскільки економічна ситуація в Україні обумовлена глобальними процесами? Чи існуючі «рецепти» одужання економіки можуть бути корисні для України? Як оцінюють українську кризу по той бік Атлантики? Ці та інші питання буде висвітлено під час різних заходів у Києві.

У рамках візиту передбачено:

1. Участь у Дипломатичному клубі Фонду Open Ukraine (16 березня)

2. Започаткування нової програми Фонду «Діалог: Україна — Північна Америка» спільно з Атлантичною Радою США (закрито для преси).

3. Публічна лекція у Міжнародному Інституті Менеджменту (18 березня, 19:00, вул..шулявська, 10/12 В)

16 БЕРЕЗНЯ з 16:30 до 16:55 перед початком чергового засідання ДИПЛОМАТИЧНОГО КЛУБУ передбачено брифінг для преси пані ХРИСТІ ФРІЛАНД та АРСЕНІЯ ЯЦЕНЮКА, народного депутата України.

Місце: Арт-кафе "Sky", PinchukArtCentre, 6-й поверх, (вул. Басейна, 1-3/2, комплекс «Арена»)

На сьогодні участь у засіданні Дипломатичного клубу підтвердили Леонід КУЧМА, президент України (1994-2005); Володимир ХАНДОГІЙ, виконуючий обов'язки Міністра закордонних справ України; Анатолій ЗЛЕНКО та Геннадій УДОВЕНКО, колишні Міністри закордонних справ України; Євген МАРЧУК, Екс-секретар РНБОУ.

Акредитація для преси на всі заходи обов'язкова :
8-067-214-34-62, 044-235-5298, 234-5380 (ф.), id@openukraine.org

Фото Фонду Open Ukraine: Христя Фріланд та А. Яценюк. 16.03.09

Конкурс анекдотів і карикатур про свободу слова і цензуру в Україні.

Знаний адвокат Олег Вермеєнко виступив з інціативою, яку й Київський медіа-кіноклуб вирішив підтримати. Цитую пана Олега:

Господа и дамы!

С Нацкомморали можно бороться не только юридическими методами, и не столько через суды и т.д., а скорее с помощью юмора!
Есть идея: объявить конкурс анекдотов посвященных цензуре и\или свободе слова в Украине (в т.ч. касательно деятельности Нацкомморали )… Автору лучшего анекдота — приз: ящик шампанского!

p.s. Присылайте Ваши анекдоты на e-mail: oleg_probono @ hotmail.com или via SMS: 8-050-947-5564.
Лучшие анекдоты будут объявлены 01 апреля 2009 года. Приз за 1-ое место — гарантирован!

P.p.s. Всех, кто хочет "доложиться" (например, расширить список призовых мест) и\или всех, кто знает достойных кандидатов в жюри — милости просим!

Додаю:

Краща карикатура, малюнок, фото-коллаж (з тих фото, на які не заявлять права інші особи-), чи змонтоване відео: постійне ґарантоване іменне місце (+1) на засіданнях Київського медіа — кіноклубу.

http://community.livejournal.com/moral_monitor/43060.html

Раніше директор Інституту Медіа права Тарас Шевченко сказав мені в інтерв'ю:

"На мою думку, що стосується друкованих видань, книг, газет, рішення про їх заборону може приймати виключно суд. Якщо таке рішення приймає не суд, а державний орган, вибачте, це називається цензура, оскільки саме цензура — це подання книги на експертизу перед тим, як вона виходить в друк і отримання негативного відгуку. Так, цензура заборонена Конституцією, тому у нас є колізія між Конституцією і законом, для цього хтось може подати до Конституційного суду, щоби сказати, що Закон є неконституційним, на жаль, громадяни цього зробити не можуть."

Нагадаю, у лютому 2009 р. Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі визнала «порнографічною продукцією» новий роман Олеся Ульяненка «Жінка його мрії». Експертизу провели після зверненням видавців — «Клубу сімейного дозвілля». А ще Комісія судиться з двома газетами. Подібний до НЕК орган існує в Європі лише в Білорусі-)

 

15 березня — День протидії поліцейській жорстокости.

 15 березня, анонс для КиєваThe date was initially chosen for convenience (March 15 1997 fell on a Saturday), although since the year 2000, it has often been linked to an alleged incident in which two children, aged 11 and 12, were beaten to death by the Swiss police.

Acceptance of March 15 as a focal day of solidarity against police brutality varies from one place to another. In the United States, the October 22 Coalition to Stop Police Brutality, Repression, and the Criminalization of a Generation, a group mounted by the RCP, has succeeded in building support for October 22 (also known as O22) as National Anti Police Brutality Day since 1995.

Втім, на жаль, такий день можна запровадити багато коли. Українці не можуть не пам'ятати таких проявів з масовими жертвами — це і жорстоке побиття кримських татар на плато Ай-Петрі, що відбулося одночасно зі знесенням будівель кримських татар і побиття вболівальників і вболівальниць на стадіоні "Олімпійському". Цього дня, переконана, не лише українським громадським активістам слід нагадати суспільству і владі, що держава має захищати від насильства, а не продукувати його — а й чільникам МВС відзвітуватись, хто був винен, хто покараний і які висновки з тих жахливих подій зроблені.

Крім того, є можливість українцям, які солідарні з переслідуваними білорусами — проявити свою підтримку й публічно засудити повсякчасне застосування сили міліцією щодо демонстрантів у Білорусі. Це є питання, про яке особливо українці мають гучно казати усміхненим єврокомісарам, що потискають руки Лукашенкові.

Копіюю повідомлення з блоґу : http://15bereznja.blox.ua

Заклик до днів дій проти міліцейського свавілля

Напередодні Міжнародного дня протидії поліцейській жорстокості ми закликаємо активно виступити проти міліцейської сваволі та протиправних дій "правоохоронних органів".

Починаючи з 11 березня по всій Україні проходять заходи, покликані мотивувати наших співвітчизників зайняти активну позицію в протистоянні міліцейській сваволі та протиправним діям "правоохоронці", в лавах яких процвітає здирництво, хабарництво, зловживання службовим становищем, катування та інші злочини. Завершиться серія заходів 15 березня в Міжнародний день протидії поліцейській жорстокості масовими акціями в Києві та Сімферополі.

В нашій країні більшість людей розуміє і усвідомлює проблему сваволі та злочинних дій з боку міліції. Напевне, кожен повнолітній стикався з несправедливістю з боку працівників міліції, які насправді покликані захищати своїх співвітчизників. Повідомлення про злочинні дії "правоохоронців" з'являються мало не щодня.

Але, на жаль, більшість людей не йде далі обурень та висловлення своєї позиції у вузькому колі друзів. І це при тому, що звичайним громадянам відома на вся ситуація, але лише невеличка видима верхівка айсберга. Цинізм, здирництво, садизм та цілковита зневага до прав людини в повній мірі відкривається лише тим, хто мав нещастя побачити нашу "правоохоронну" систему в дії.

Крім того, ми обурені інформацією про підготовку українською владною елітою силового сценарію через неможливість розв'язати політичні суперечки цивілізованим шляхом. Нас непокоять активні заняття спецпідрозділів з придушення громадських виступів, розгону масових акцій протесту.

Ми сумніваємося в здатності міністра, відомого своїми відверто шовіністськими та расистськими висловами, під керівництвом якого міліція неодноразово застосовувала силу до учасників мирних акцій протесту, захищати закон і порядок, дотримуватися Конституції.

Ми рішуче виступаємо проти планів влади обмежити права та свободи людей та збільшити повноваження "правоохоронних", а де-факто репресивних органів, мотивуючи це економічною кризою в державі.

Оргкомітет "Днів дій проти міліцейського свавілля та авторитарних тенденцій".

Ольга Веснянка

ФРН видала ордер на арешт Івана Дем’янюка.

Скажімо, один з інформаційних телеканалів вперто називав Івана "Джоном", очевидно, не напружуючи себе уважним перекладом вістки з західних інформагенцій. А 5 канал взагалі відзначився приблизно таким коментарем: "Дем'янюк прцював у польському концтаборі". Така омовка не є простою безграмотністю, а є надвичайно прикрою безграмотністю у контексті українсько-польського порозуміння й поваги до історії і фактів загалом. Очевидно, що саме "польських" концтаборів, де коїли злочини націонал-соціалісти у часи Другої світової не було, а були табори на території Польщі. Те, що українцям може здаватись не суттєвим, часто боляче бринить нашим сусідам, так само, як це є з назвою концтабору Аушвіц, який редактори в Україні часто називають "Освєнцим", навішуючи такого ярлика на маленьке польське містечко Освєнцим.

Разом з тим про справу Дем'янюка згадують в Україні дещо сором'язливо, не намагаючись розібратись, винести на суспільний загал такі суперечливі моменти з досить недавньої ще історії, надати їм оцінку, запрошуючи експертів, істориків, дипломатів до дискусії. А на мою думку, саме нині настав час таких щирих, аргументованих розмов і осмислення. З великою цікавістю би подивилась і послухала б програму про можливу співучасть українців у злочинах нацизму за участи, скажімо, Юрія Шаповала і Ярослава Грицака. Коли відвідувала меморіальні місця — колишні концтабори на території ФРН і Польщі, бачила в деяких документах поодинокі українські прізвища, не лише серед ув'язнених, а й серед охоронців. Може й привиділось-), хотілося б так думати. А краще знати. Ніж замовчувати.

Зображення: стенд у одній з виставкових зал Меморіалу пам'яти євреїв Європи, загиблих у часи Другої світової (Берлін). Фото О. Веснянки. 

Стенд з історією польського єврея у Меморіалі в Берліні.

Дем'янюк, який зараз проживає у передмісті Клівленда, іммігрував до США у 1952-му році і з часом отримав американське громадянство. Однак у 1970-му, після звинувачень у причетності до масового вбивства євреїв у таборі Треблінка, він був позбавлений громадянства США і в 1986-му виданий Ізраїлю.

У 1988-му році Дем'янюку винесли смертний вирок після того, як колишній полонений табору ідентифікував його як Івана Грозного, відомого особливою жорстокістю охоронця. Однак Верховний суд Ізраїлю скасував це рішення після того як отримав докази, що нацистським охоронцем на це прізвисько був інший чоловік. У 1993-му році Дем'янюк повернувся до Клівленда і за п'ять років поновив американське громадянство.

Син Дем'янюка повідомив, що його батько у дуже поганому стані здоров'я і може не перенести польоту і ще одного суду. Сам же підозрюваний відкидає всі звинувачення і стверджує, що служив у радянській армії і був взятим у полон у 1942-му році.

Ольга Веснянка,

за матеріалами Голосу Америки, Німецької хвилі.